Великдень на передовій

«У бліндажі, в окопі, ми не запитуємо одне одного, хто яку віру чи культуру сповідує, хто якою мовою говорить» - капелан Микола Мединський

Автор: Олена Максименко

Фото: Іванна Калина-Костюк, Олена Максименко

Відео: Сергій Лисенко

Чотири дні, понад 30 позицій та певна кількість потрібних слів, сказаних у потрібний час в потрібному місці – таким був фронтовий Великдень 2019. Паски і крашанки в касках, викладені для освячення, мимоволі викликають щем, «А тут автівку краще не ставити – прострілюється» - буденним голосом попереджають бійці, і «паркуватися» доводиться глибше в хащах.

Капелан Микола Мединський та його інформаційний відділ у складі журналістки Іванни Калини-Костюк і режисера документального кіно Сергія Лисенка здійснили черговий рейд вздовж лінії розмежування з нагоди свята Великодня. Були освячені паски, зброя та техніка, було спілкування з вояками, котрого часом бракує більше, ніж БК, були блокпости, бліндажі, намети і бази. Серед тих, кого відвідав капелан зі своєю командою, були бійці НГУ батальйону Кульчицького (більш відомі в народі як «кульчики»); бійці 10-ї та 54-ої бригад, а також представники військово-цивільного співробітництва (так звані «сіміки»). Цей Великдень, із шести фронтових, став уже п'ятим для капелана і його супутників на передовій.

Серед тих, хто підтримує подібні поїздки фінансово, та допомагають організувати святкові гостинці для воїнів, водночас поділившись часткою домашнього тепла – молитовна спільнота «Вервиця перемоги» під кураторством Людвіґи Ролюк, та спільнота «Матері у молитві» при храмі святого Івана, місто Ньюарк, Нью-Джерсі, США. 

Як і кожен подібний рейд, ця поїздка виявилася багатоплановою. Окрім видимої підтримки і привітання бійців зі святом, Сергій Лисенко відзняв фінальні кадри для своєї чергової картини; а матеріальна складова поїздки була забезпечена зусиллями низки спільнот, та людей доброї  волі, котрі надавали свою підтримку, а також попередньою роботою Миколи Мединського – він писав ікони, із продажу яких виручаються кошти на допомогу бійцям у наданні духовного заопікунства. 

 

 

Ями, дозволи та інші перешкоди

«Цей Великдень був не настільки насичений, як, скажімо, минулий чи позаминулий, де ми освячували паску три дні поспіль, охопивши декілька десятків кілометрів… - признається капелан. – Цей рік, була Тиха субота – ми зайшли на позиції 10-ої бригади, по дорозі була 54-та. Ми зайшли попередньо. Тоді перший день Великодня – ми цілий день святили паску в Кульчицького по позиціях, фактично, об’їхали всі позиції – близько 15-ти, здається. Відслужили урочисту Пасхальну літургію на базі, посвятили паску на базі, і далі вже подалися на позиції. Потім вже другого дня ми були в Авдіївці у «сіміків», спілкувалися, складали попередньо плани, а третій день вже були в «Об’єднаному загоні Хмельницької поліції» на запрошення керівництва. І відповідно по дорозі по постах зупинялися, з хлопцями намагалися поділитися Великодньою радістю».

Капелан зазначає: хлопці раді спілкуванню і проявам уваги, однак цьогоріч кількість волонтерських екіпажів суттєво зменшилась. 

«Причини тому є різні, - говорить він. – Це і занадто жорсткі, можливо, вимоги, покладені на волонтерів з пропусками, з можливостями проїхати. Десь вина є і безпосередньо самих волонтерів, самих людей. Часто трапляється так, що людина, яка активно намагається допомагати хлопцям, живе цією боротьбою, живе проблемами наших воїнів, але не знаходить підтримки в середовищі на мирній території. Починаючи від «А нащо воно тобі потрібно?!» - це запитання актуальне по всіх теренах України – Центральна, Західна і Східна, закінчуючи якимись єхидними звинуваченнями в корисливості відносно волонтера. Я, спілкуючись із багатьма людьми, зрозумів, що ті, хто сидить вдома і не переймається проблемами війни, проблемами фронту, у них спрацьовує свого роду захисна реакція, і вони намагаються виправдати себе, шукаючи, чим ужалити тих людей, які працюють, які активні. Це було відчутно і на Різдво, коли ми ходили колядувати з хлопцями, і безпосередньо досить відчутно і тепер. Тепер привозних пасок, гостинців великодніх далеко не стільки, як було попередні роки».

«Цей виїзд відрізнявся від попередніх, - погоджується в свою чергу Калина. - Він відрізнявся – проблема була дістати дозволу виїхати на позицію, бо раніше був виїзд нормальний, капелан виїжджав. Зараз вже то треба погодження зі Штабом. Але нічого, ми то розрулюємо, ми вже звернулися до Штабу, аби нам дали дозвіл…»

Проблеми з потраплянням на передові позиції незабаром мають бути вирішені відповідно до нових вимог для волонтерів і журналістів від штабу ООС.

«Зараз, щоб виїхати на передові позиції, треба надіслати листа з маршрутом, із точками, які хочеш відвідати, - коментує Сергій Лисенко. - Ми надіслали, сконтактувалися… сьогодні нам дали дозвіл. Якщо хочеш додатково знімати фото і відео, потрібна ще акредитація. В принципі, поки що ми задоволені співпрацею зі Штабом ООС – все оперативно, акредитацію ми вже отримали – треба завтра забрати». 

Також конструктивним і перспективним виявилося спілкування з військово-цивільним співробітництвом. 

«Дуже гарний діалог склався з «симіками», які орієнтують нас, де дійсно є потреба в роботі капелана, - розповідає Сергій. - Бо є позиції, де сидять хлопці, і до них ніхто не приїжджає. А їм потрібно. Ситуація дуже складна, давно ніхто не приїжджав, давно ніхто не міняв. Ми сподіваємося, що зараз буде правильно оформлений виїзд, із акредитаціями, буде потужним у червні».

Подолання низки перешкод у вигляді потрібних паперів та ям на дорогах усіх можливих калібрів мають сенс, і його найгостріше відчуваєш, коли таки дістаєшся позиції. «Напевно, найбільше запам’яталося, це коли ми дісталися позиції, де стояли наші хлопці, бойки з Калуша, і після проповіді, після слова привітального і слова науки, напевно, ті щирі слова з його сторони, де він дякував і за те, що навідалися, і за вдало підібрані слова, вдало підібраний «ключик», як він сказав… сказане потрібне в потрібному місці, - згадує Микола Мединський. – І коли бачиш, що хлопцями сприймається і слово, і наука, і відчуваєш потребу у роботі, яку ми командно робимо, то це запам’ятовується, напевно, як найбільша нагорода».

Прикметно, що Великоднева служба на базі батальйону Кульчицького відбувалася перед іконою «Богородиця єднання». Цей образ має свою історію і традицію у визвольній боротьбі. «Ікона фактично являється духовним гербом боротьби української нації за державу, - коментує капелан. – Перед цією іконою, її оригіналом, молилися на Соловецьких островах політв’язні минулої доби боротьби – репресовані воїни УПА, священики, можливо навіть і єпископи. І вже четвертий рік по передових позиціях, по найбільш гарячих точках, моляться воїни, котрі ведуть боротьбу зараз». 

 «Стояли на молитві і язичники, і буддисти, і мусульмани, і юдеї»

Майже на кожній позиції трапляються хлопці чи дівчата, які позиціонують себе поза християнською риторикою. Дехто тримається іншої віри, дехто відносить себе до атеїстів. Микола Мединський поділився своїм досвідом взаємодії з такими людьми:

«Дуже багато випадків є – і в Широкиному, і коли ми їздили на блокаду Криму, і на передових позиціях у Пісках, коли на молитву чи на службу Божу ставали люди, котрі є представниками різних віросповідувань, різних конфесій. Ідеться і про православних, католиків, протестантів, та навіть стояли на молитві і язичники, і буддисти, і мусульмани і тому числі. Юдеї були так само! Алгоритм дій дуже простий: коли ми на передових позиціях стоїмо в бліндажі, в окопі, ми не запитуємо одне одного, хто яку віру чи культуру сповідує, хто якою мовою говорить. Ми знаємо чітко, що ми повинні одне на одного розраховувати, на підтримку, на плече побратима, для того, щоб захистити нашу землю. Подібно, я, закликаючи до молитви, закликаю до бліндажа духовного, де ми так само, розраховуючи на плече побратима, вже стаємо до молитви, тобто, ведемо боротьбу духовну, молимося за перемогу, за поранених, за вбитих, за тих, хто в бою, та й взагалі за перемогу українського народу, української нації. Якщо є з присутніх бійців інші віросповідання чи інші конфесії, моляться згідно свого звичаю та своєї традиції. Але за Україну молилися всі. Це працює. І дає хороший результат!»

Фраза «не буває атеїстів під вогнем» красива й ефектна, але не зовсім правдива. Принаймні, людей, що ідентифікують себе як атеїсти не бракує і під вогнем. Капелан не уникає нагоди поспілкуватися з ними, аби зрозуміти їхній світогляд, та ділиться своїми спостереженнями:

«Справа в тому, що справді атеїстів я не зустрічав. Я зустрічав багато, десятками людей, котрі заявляли: «Я атеїст». Але коли розпочинали розмову, особливо на передових позиціях, виявлялося, що вони далеко не є атеїсти. Була цікава розмова у мене з прихильником дарвінізму. У нього було таке своєрідне бачення. Розмова відбувалася таким чином, мовляв, я вас поважаю як капелана, як побратима, але як священика не сприймаю, тому що я атеїст. Мені завжди цікаво поговорити про погляди, про внутрішній світогляд людини. «Добре, - кажу, - атеїст – у твоєму розумінні – це як?» «Ну от я в Бога не вірю, Бога нема». «Добре, - кажу, - я вірю, що Бог є. В моєму розумінні, Бог – це творець, котрий сотворив все, що я бачу навколо, і мене в тому числі. На твою думку, хто автор цієї картини, яка є навколо нас?» «Ну як «хто»? Природа!». «В твоєму розумінні – природа – жива, нежива? Яка? Камінь – це природа? – Природа! Дерево – це природа? – Природа! Хто з них є автором? Хто конкретно – сонце, місяць, сонячна система загалом?» Він неготовий був відповісти. Оце фактично один-єдиний випадок… але якщо по-правді, то навіть ця людина не виявилася атеїстом, у неї просто своя віра. Тому що дарвінізм – це є віра, де на місце Творця покладена природа. Але якщо ми можемо дати відповідь, хто такий Творець, в них не зовсім готова відповідь, описати творця-природу. Хоч розмов на цю тему багато, але щодо справжніх атеїстів… при розмові виявляється, що вони не атеїсти. Тобто у них є віра, вони вірять у якусь іншу силу, просто пропускаючи її через призму свого внутрішнього світогляду».

 

Від руйнації до життя

Як і всі попередні, цей рейд відбувався під «прицілом» відеокамери Сергія Лисенка. Історія його зйомки почалася разом з війною, в 2014. Первісна задумка була – зняти документальний фільм про добровольців. «Тільки в 2016 році я зрозумів, що знімаю фільм про капелана, бо він постійно в мене в матеріалах з’являється!» - сміється режисер. За його словами, ця поїздка стала однією з фінальних сесій зйомок фільму «Наш капелан». 

«В цьому році ми маємо здати фільм у Міністерство культури, бо це замовлення Міністерства культури на фінальних фазах виробництва, і мені було цікаво зняти виїзд капелана на фронт із парафії, роботу в церкві, виїзд із власного дому, збори, - ділиться Сергій. – Потім як він їде за Калиною, як Калина збирається, як рідні відпускають маму і бабусю на фронт. І це все було прекрасно зафільмовано, я вважаю. Я не знаю, який з епізодів Великодня війде у фільм – чи оцей, що ми зараз зняли, чи той, що минулого року, або якось вони будуть скомбіновані – подивимося, бо монтаж – штука непередбачувана. Але сам епізод із виїздом дуже добре вийшов».

Окрім цього, Сергій Лисенко працює над створеннями коротких документальних роликів, що показують роботу команди. Іванна Калина-Костюк веде пряму відео-трансляцію усіх подій під час поїздки, а також робить фоторепортажі. А Микола Мединський веде окремо мистецьку діяльність: пише ікони; виготовляє розписані у трипільському стилі підсвічники з гільз та інші мистецькі об’єкти.

«Свічка «Полум’я звитяги» - це один із проектів, напрямків, що розробляється, - розповідає він. – Сама свічка виготовляється з гільзи АГС, заливається натуральним воском. Візерунок, котрий кладеться на цю свічку, несе в собі елементи трипільського орнаменту. Кожен орнамент він читається, він несе певний зміст. Орнамент, котрий на свічці, читається як жертва в ім’я життя». 

Такі свічки капелан охоче дарує бійцям, а також деяким цивільним, що проявляють інтерес до його місії. 

«Також є досить цікаві інсталяції із фронтових дошок, у дерев’яній формі збиралися орнаменти, котрі несуть певний сенс, і фактично такі орнаментальні розетки, складені докупи, вони складають певні ідеологічні фрази, котрі несуть в собі зміст любові до Бога і свого народу, тим самим дублюючи дві головні заповіді Христа: «Люби свого Бога всім серцем своїм», і друга, подібна – «Люби свого ближнього як самого себе, - коментує Мединський свою роботу. – Вся робота мистецька, вона має загальний напрямок від руйнації до життя. Ті самі ікони на дошках від ящиків від набоїв, котрі я пишу – іменні чи якісь інші – вся робота має на меті показати той спадок, що залишає війна по собі, метою котрого було принести на нашу землю смерть, але поклавши на ці осколки, чи на гільзи, чи на дошки орнамент чи іконопис, ми показуємо, що ми маємо правильну мету, сильну віру і ревну боротьбу. Все на своєму шляху чином нашої боротьби і через твердь нашої віри ми можемо перетворити в буяння, в квітуче життя, в краще майбуття – це висвітлює мету нашої боротьби загалом. Від руйнації до життя – тут наче все говорить саме за себе».

Подібна робота має декілька пластів: окрім естетичної та духовної складової, це також інформаційна й просвітницька робота. «Ікони – це не просто мета, - переконаний капелан. – У нас уже було декілька виставок, де виставляли мої роботи, фотороботи Калини, відеоролики Сергія – все разом воно гарно працює, підштовхує людину задуматися про місце в цій боротьбі. Мистецька робота має просвітницький характер, але вона має також і цілком прикладку мету: люди замовляють іменні ікони, люди замовляють ікони Христа, Богородиці і інші, тим самим жертвуючи кошти і допомагаючи реалізовувати наші виїзди, котрі допомагають нам більш ревно працювати у даному напрямку».

«Щира подяка команді, звісно, подяка хлопцям, які захищають, воїнам, командирам! – говорить капелан наостанок. – І подяка тим, хто молитвою та фінансово допомагає у капеланському служінні. Ви також можете нам допомогти, замовивши для себе ікони. Своїх небесних заступників має не тільки особа, що має певне ім’я. Є небесні покровителі певних професій – солдат, юрист, продавець!.. Певні міста навіть мають своїх покровителів. Тому кладіть запитання! Будемо раді отримати замовлення від вас. Думаю, що ікони чи інші речі, які ви замовите у «Фронтовій майстерні капелана Мединського», стануть для вас родинною реліквією». 

 

Write a comment

Comments: 0