Зберигти єдність

Збереженні єдності як перемога. Військовий капелан про передвиборчі гонитви

 

Спілкувалася Олена Максименко

 

Ці вибори стануть ще одним викликом для українського суспільства. Таким собі «тестом на дорослість», іспитом на спроможність зберегти здоровий глузд і не забути за політичними перегонами справжніх цінностей. Тих, за які заплатили життям полеглі активісти на Майдані і бійці на фронті; тих, за які заплатили захисники багатьох попередніх поколінь.

 

Фронтовий капелан Микола Мединський поділився своїми роздумами і настановами щодо того, як не втратити єдності, відновленої під час Революції Гідності, не зіграти цим самим на руку ворогові. 

 

Ми у певний період мали час великої руїни, а зараз маємо час великих роздорів.

Люди іноді останній шматок змерзлого хліба в бліндажі ділили, з однієї філіжанки пили каву чи чай на фронті, а повернулися додому і тепер, коли почався передвиборчий марафон, замість побратимства пішли чвари. Така дрібна «отаманщина», на мій погляд, сприяє руйнації нашого суспільства, нашої національної єдності, котра відродилася на Майдані, стверджувалася на фронті, а зараз маємо таку загрозу, таку небезпеку. 

 

Коли я чую про ці суперечки, перше, що я питаю: «А ви переконали опонента?»

«Та ні, лише посварилися!» До чого я веду? Дійсно, дуже важко переконати. Булу класти акцент на фронтовиків. Ті підтримують Юлію Тимошенко – вийшли в формі; ті підтримують Порошенка; ті – Кошулинського; ті – якихось інших кандидатів… Лунають звинувачення у продажності, у амбіціях особистісних, у політичній недалекоглядності. Але рідко коли хтось когось може переконати, тільки загострюється суспільна напруга. 

 

В першу чергу слід пам’ятати, що вибори пройдуть, а нам далі будувати державу.

Основний акцент потрібно класти не на «отамана», а на державотворчі ідеї. Якщо наприклад навіть пройде кандидат, який може бути не зовсім проукраїнський, чи в певній мірі нести якусь загрозу, якщо нам вдасться зберегти дух національної єдності, ми зможемо, як і свого часу Януковича, поставити його на місце, зможемо захистити національні інтереси. Якщо ми втратимо через чвари національну єдність, ми вже програємо, навіть до виборів. Більше того, варто ставити наголос, що, руйнуючи цей дух єдності, ми топчемося по крові тих хлопців, котрі загинули на Майдані і на фронті. Тому що вони гинули, утверджуючи, відроджуючи національну єдність – це нам потрібно пам’ятати і берегти ту єдність.

 

І таким чином, на мій погляд, можна зарадити. Ми є демократична держава!

Кожен думає, так як вважає за потрібне, кожен приймає рішення таке, як вважає за потрібне, і це правильно! Якщо ми будемо в один голос озвучувати гасла, то це вже буде тоталітарний режим, це вже неправильно буде! Тому кожен, маючи свою думку, повинен пам’ятати, що жодна ані політична, ані конфесійна приналежність чи вподобання не повинні зашкодити інтересам нації, не повинні зашкодити державотворчому процесу. Навіть маючи кожен свої погляди, тримаючись кожен свого «отамана» під час виборів, чи в суспільному житті, чи на фронті, особливо в перші роки війни, ми повинні все ж таки пам’ятати, що єднає нас одна ідея, і це має спонукати нас об’єднуватися в єдину українську родину. «В єдності сила народу, Боже, нам єдність подай!» - якщо зараз більшість із нас будуть це гасло пам’ятати, то будуть здорові передвибрчі гонки, і не буде того роздору, як є на даний момент.

 

«Коли ворог атакує, потрібно розбити військо»

 

«Поважати вибір» і загострення ситуації у суспільстві – це трошки різні речі.

В мене звісно також є своє бачення – я за переконаннями націоналіст, я правих переконань, і мені важко усвідомлювати тих людей, котрі загравали чи заграють із агресором; я не розумію, наприклад, партій, які побудовані навколо особи, я не розумію партій, яких більшість сьогодні, в яких практично немає ідеології… 

 

В більшості випадків, прихильники одного кандидата і прихильники іншого – це ворожнеча вже не на один рік.

І що ми бачимо після виборів?.. Ми бачимо розбите, роз’єднане суспільство. Навіть крило тих людей, патріотів, фронтовиків, «майданівців», котрі свого часу – чи в перші роки, чи вже пізніше, об’єднали Січ – вони вже всі подріблені! Тобто, сили розбиті. Що потрібно, коли ворог атакує? Розбити військо. А тоді вже можна дрібними гуртами їх знищувати. 

 

Що потрібно Московії? Послабити кас, пересварити! Фактично, ми в цьому вже програємо!

Поразка – це якщо нам не вдалося вберегти все ж таки єдність, вберегти національну монолітність. На Майдані здавалося, що Янукович перемагає. Але ж вистояли. Так само на фронті. Я переконаний: якщо ми збережемо єдність, ми вистоїмо, навіть якщо прийде якийсь кандидат не проукраїнський. Якщо будемо розколені, то програємо вже! Бо навіть після виборів, коли прийде патріот, який буде будувати державність, ми вже будемо пересварені, ми вже не будемо мати сил, ми вже не будемо мати того моноліту. 

 

 

Про політичну грамотність і культуру

 

Причина того, що люди готові підтримувати кандидатів, котрі можуть нести загрозу для держави – це відсутність політичної грамотності. Якщо людина є політично грамотною, вона може тверезо оцінити кандидата як особу чи як політика. Вона тверезо може оцінити обіцянки кандидата. По-перше, коли кандидат щось обіцяє, варто задуматися, чи воно входить в сферу відповідальності президента, чи може безпосередньо своєю вказівкою виконати цю обіцянку, чи він повинен подавати на розгляд парламенту? А якщо це не входить у його зону відповідальності, значить він не може уже твердо обіцяти! Виходить вже маніпуляція! Людина політично грамотна зможе проаналізувати, чи був вже цей кандидат в політиці? Чи ця людина вже щось подібне обіцяла, і чи виконала? Якщо ця людина була в політиці, що вона зробила? Чи вирішувала ці проблеми, будучи при владі? Тоді людина може провести аналітику і вже зробити тверезий вибір. 

 

Політично грамотна людина в першу чергу цікавитися: а яку політичну силу кандидат представляє?

Яка ідеологія цієї людини, яке бачення побудови держави? Виникає запитання: яка ідеологія у влади, котра чи зараз, чи в минулій каденції? А важко сказати, бо її, фактично, нема! Що таке ідеологія? Ідеологія – це організована системна сукупність ідей! Ідей побудови держави, розвитку нації, розвитку економіки, розвитку культури, традиції. А якщо в більшості політичних партій переважає, на мій погляд, ідеологія бізнесу, ідеологія власної наживи! Політично грамотна людина ніколи не буде підтримувати такі партії і таких кандидатів. В нас того немає.

 

Щоб людина могла в цьому розбиратися, людина повинна сама бути активна!

Політично активна. В нас здебільшого народ каже: політика – це брудна справа, ми в це не пхаємося! Окей. Якщо ви в це не пхаєтесь, як ви йдете голосувати? Що то є політика? Політика – це є мистецтво управління державою. Якщо я хочу керувати автомобілем, я закінчую автошколу, отримую права, і тоді вже можу керувати транспортним засобом. В нас на державницькому рівні того немає. Тому важливо, щоб люди у своїй більшості були активні, і щоб політично розвивалися, розвивали свої знання.

 

В першу чергу прочитати програму кандидата.

Але знову ж таки, тут потрібен чіткий аналіз, бо обіцянки – це одне, а на ділі – це вже абсолютно інше! Важливо ознайомитися. Старих кандидатів народ здебільшого знає. Просто потрібно сісти і подумати: чи виконали вони те, що обіцяли, чи не виконали, справилися чи ні. Потрібно багато читати, аналізувати, дізнаватися про цю особу – хто вона, звідки вона. Я би рекомендував в першу чергу офіційні джерела. Такі як «Укрінформ» - державне, котре має якусь чітку позицію; інші джерела, які перевірені. Звісно, не брати до уваги жовту пресу чи дешеві телеканали, які хтось створює для того, щоб поширювати певного роду чорний піар. 

 

Крім браку політичної грамотності, в нас брак політичної культури. І в першу чергу, між кандидатами. Візьмемо, наприклад, європейські держави – там незалежно від того, якого ти політичного спрямування, ти в першу чергу дбаєш про розвиток своєї держави. В нас того більшість кандидатів дбають в першу чергу про розвиток свого бізнесу. Більшість кандидатів не є інтелігенцією! Раніше у нас розвивалася культура народу, і багато які сфери розвивалися за рахунок меценацтва, за рахунок розвитку інтелігенції. Брак культури політичної культури і культури вцілому призводять до того, що у нас політичні баталії скидаються на бійку у підворітні між підлітками. Поливання брудом одне одного, чорний піар… і це можна сказати не тільки про політиків, це якось паралельно з народом відбувається. Як я уже казав: ми разом захищали землю, жили в одному бліндажі, чи в одному під’їзді, чи може й в одній хаті. Але приходить час виборів – і починається! Крики, обзивання одне одного, взаємні образи… а чому? Неправильно покладене розуміння політики. Політика – мистецтво управління. А в розумінні нашого народу воно так і озвучується: політика – брудна справа, мистецтво очорнення і обливання одне одного, мистецтво образити того, хто думає не так. 

 

Якщо ми будемо переступати через особисті амбіції, і намагатися поважати думку одне одного, вибір одне одного, право одне одного висловити свою позицію – це і є демократія! – тоді нам буде легше будувати державу.

Якщо хтось хоче відстоювати свою позицію з кандидатів, аргументуй не тільки тим, що ти плануєш зробити, а тим, що ти зробив – перший крок! А от це я планую зробити – другий крок! Чи я вже зробив перший і другий, і планую зробити третій! Відповідно вже людина, яка підтримує того чи іншого кандидата, буде аргументувати, наводити якісь здорові тверезі цінності. І тоді буде порозуміння, ми будемо усвідомлювати, що це – не наша основна мета, відстояти кандидата. Наша основна мета – відстояти державу. Тоді оця маргінальна «отаманщина» буде десь на другому-третьому плані, а все ж таки по центру буде той дух єдності навколо державотворчої ідеї. І думаю, що ми того маємо прагнути, робити наголос на цьому – іншої дороги я не бачу. 

 

Суспільству дійсно зараз важко розрізнити правду від обману, політичну програму – від політичного чорного піару, обурення злочинними діями опонента – від маніпуляцій і компромату.

Одне тягне за собою інше. Тому я би порадив робити вибір, дізнаватися, готуватися до того так, аби не мати розбіжностей зі своєю совістю. Якщо хтось пропонує гроші – «А, я візьму, а проголосую як хочу!». Та не бери, бо совість свою продаєш! Не розбагатієш за ту тисячу чи півтори гривень! Не бери у такої людини, в таких кандидатів, а жени їх палицею! Ці гроші – це 30 Юдиних срібників! Це гроші за кров наших дітей – на Майдані і на фронті. І це не йдеться про одного якогось кандидата – так сталося, що в нас так прийнято! Прийнято обіцяти і не виконувати. Купляти, замість дати можливість людині зробити вибір. Тиснути в межах керівництва на роботі. Так у нас зародилося, і це треба поборювати! Але думаю, поборювати треба в першу чергу у своїй свідомості. 

 

 

Ламати систему

 

Зараз не варто шукати ідеального кандидата – ми його не найдемо!

Та і не потрібно! Якщо зараз навіть прийде людина, яка має готову команду, яка буде готова не спати ніч і день і розбудовувати державу, на даний момент сама система настільки корупційно укріпилася, що система зламає цю людину, вона не зможе навіть за одну каденцію щось зробити вагоме!

 

Потрібно в першу чергу ламати цю систему.

Але як ми можемо ламати систему корупції, якщо ми йдемо в лікарню, і пхаємо хабаря в кишеню лікаря? Коли ми ідемо, щоб влаштуватися на роботу, пхаємо хабаря? Нещодавно в дорозі розговорився з однією жінкою – вона їхала у обласний центр, у військкомат. В неї діти за кордоном, їхала домовлятися, щоб дати хабаря і відмазати дітей від армії. Я вислухав її. Нічого на це не сказав їй. Але хвилин за 10 вона почала розказувати, як всі втомилися, і вона втомилася від війни, і час її закінчувати. Але ж все у нас так погано, от, каже, її родич приїхав із фронту, офіцер середньої ланки, розповідає, як там несумлінно до своїх обов’язків ставилася медсестра – таку потрібно поміняти! Ну окей, кажу – ви мені скажіть: яким чином і хто повинен закінчити війну, якщо ви своїх дітей відкупили, і наші діти знаходяться за кордоном? Хто повинен цю медсестру замінити – це взяти ту порядну людину? Вона почервоніла і замовкла. 

 

Ми вміємо говорити про наші права. Але дуже часто не хочемо задумуватися над своїми обов’язками.

Для того, щоб держава була успішна, потрібно якимсь чином докладати і своїх зусиль. Зараз більшості притаманно говорити і мріяти про якогось Бетмена, Супермена, який прийде, врятує і розбудує державу. Ми ідемо на вибори, ми робимо свій вибір, ми доручаємо людині заопікуватися нашою державою, але!.. Враховуючи, що корупційна система сильна, не маючи сили зламати її в одну мить, ми маємо право і силу відстоювати права – свої права!.. Права народу, нації, суспільства. І зацікавити, іноді примусити, тих, хто при владі, виконувати закон і конституцію. Але в першу чергу, треба класти вимоги не тільки до чиновників, в першу чергу треба класти вимоги до себе!.. Коли ми говоримо про чиновника, який прийшов до влади, і краде, і гребе, але в той самий момент ми стараємося в себе на роботі щось вкрасти, ми не маємо морального права засуджувати того чиновника. Бо це вже буде заздрість: «Я маю можливість вкрасти менше, ніж він!»…

 

Якщо ти розумієш, що крадіжка – то є гріх, і то є руйнація твого народу, економіки твоєї держави, своєї нації – в першу чергу, ти не повинен красти сам!

Якщо ти розумієш, що екологія потребує захисту, хочеш, щоб довкілля було чистим – не викидай пакет на вулиці, не викидай недопалок у вікно машини і так далі! І те саме і в політичному житті. Ми повинні навчитися цінувати одне одного, працю одне одного, і толерувати в деякій мірі право і свободу іншого. Звісно, сюди не належать люди, переконання котрих є ворожими до української державності чи до правди Божої. Такого толерувати неможна. Але навіть коли говорити про тих кандидатів, у котрих ми сумніваємося, частина фронтовиків підтримала одних, частина – інших… Треба зрозуміти: не вартують політики того, аби народ між собою перегризався. Бо олігархам того і треба, ворожій мережі пропаганди того і потрібно, Росії того і потрібно – щоби ми перегризлися одне з одним.

 

Один із кандидатів зібрав кошти (2,5 млн грн застави, передбаченими законодавством, аби подати документи до ЦВК кандидату в президенти) через спільнокошт, тим часом як традиційно ці кошти виділяются представниками бізнесу.

При цьому в Європі це нормальна практика – підтримувати фінансово свого кандидата. Чи приживеться ця тенденція у нас, це знову таки залежить від зрізу свідомості народу, суспільства. Якщо ми дійдемо до рівня свідомості господаря, то приживеться. Господар наймає працівника і платить йому. А працівник виконує роботу, яку господар доручив йому. Якщо це буде народ, то господарем буде народ. А якщо оплачують і наймають олігархи, то відповідно господарями є олігархи, і ми це бачимо! Відповідно, прагнути того потрібно! Якщо народ готовий підтримати кандидата, він відповідно буде готовий понести якісь витрати, щоб цей кандидат прийшов до влади. А якщо гроші вносять олігархи, то вони і «замовляють музику»! Ми можемо обурюватися, але та музика так і лунає, так під неї і танцюють. Якщо ми не готові просувати свого кандидата від народу, утримувати свого кандидата, замість нас це роблять олігархи, то чому ми потім дивуємося, що ці олігархи диктують умови тому політикові? Це свого роду приватизація політичної діяльності в державі. І це не є правильно, на мій погляд. 

 

Що ми мали до Майдану? Здавалося, що Східна, Центральна Україна – там уже неможливий український дух як такий. Що відбулося? Народ консолідувався навколо ідеї захисту своєї землі, своїх національних інтересів. Відродився втрачений дух національної єдності. А зараз ми його все ж таки втрачаємо. За конституцією – у нас єдине джерело влади – це є народ! І це є правильно, якщо до влади приходять люди, котрих підтримує народ. 

 

Ми не зможемо збудувати українську державу кожен на своєму городі.

Ми не зможемо збудувати українську державу в межах певної політичної партії. Ми її зможемо збудувати тільки в межах цілої української нації. І які б не були політичні переконання, в першу чергу, цінністю повинна бути українська держава. А політичні чи релігійні переконання не повинні в жодному разі зашкодити! 

 

 

Але я впевнений: Бог не в силі, Бог у правді! Тому розчаровуватися не потрібно, потрібно просто робити свою роботу, і робити її совісно, щоб не йти всупереч своєму сумлінню! 

Write a comment

Comments: 0